Захиливши грам п’ятсот,
Ми шукали мого кума,
Щоб вести на ешафот.
Хтось хотів його за грати,
Але більшість каже: «Ні!
Тільки страта! Тільки страта!
На війні, як на війні».
Чом, спитаєте, замало
Буде кумові тюрма?
Він сказав, що ми стрибали,
Наче дурні, задарма.
І тепер він – ворог лютий.
І хоч круть тепер, хоч верть,
У кайдани весь закутий,
Хай іде собі на смерть.
Та хіба ж самі не знаєм,
Що купили нас за гріш?
Що круки у ріднім краї
Нам встромили в серце ніж.
Що уже не дно, а днище
Ми відчули в підлий час.
Та казать про це навіщо?
Це ж образа для всіх нас!
Ніби він один розумний,
А ми лохи навкруги.
Нам такі, як бувший кум мій –
Найстрашніші вороги.
Що з того, що хлопець правий?
Дійсно, неньку продали.
Не потрібна нам та правда,
За якою ми – козли.
Ян ТАКСЮР