govorilkin (govorilkin) wrote,
govorilkin
govorilkin

1851-1860 рр. - Співомовки С. Руданського

Козацька міра

Зайшов козак до коршомки.
"Здоров, орендарю!
А налий-но мені, - каже, -
Горілачі чару!"
Налив Мошко одну чару,
Козак вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще підставляє.
Налив другу, козак хилить,
Разом дві ковтає
Та й жидові коло шинку
Трояка кидає.
Підійняв жид, подивився…
"Гирсти, як то буде?!
В мене кожну по три гроші
Пили добрі люди!"
"Мовчи, жиде бородатий,
Тебе не питають.
У нас, - каже, - запорожці
Свою міру мають.
Не першина нашим пити,
Пили ми немало,
А у губу за три гроші
Більше не влізало!.."


Рабин і запорожець

Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків…
Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!..
З ним не сміла говорити
Й сама рабинова.
І чи то він свою мову
За той час забувся,
Чи з великої науки
З розуму схибнувся,
А як вийшов уже на світ
Жидову учити,
Він зачав уже на мигах
З нею говорити!..
Чудуються, дивуються
Жиди бородаті -
І давай по цілім світі
Гонців розсилаи!
Ганяються гонці всюди,
Мудрих зволікають;
Та щось мови його й мудрі
Не дуже втинають.
Але іде запорожець
Та й почав питати:
"А що у вас, жиденята,
Доброго чувати?..".
Жиди й кажуть козакові:
"Таке й таке діло!..".
"Ет! Дурні ви, жиденята! -
Козак каже сміло. -
А скажіть-но, - каже, - тому
Величному пану,
Що я із ним хоть і зараз
До розмови стану!.."
Пішли жиди до рабина,
Разом повклякали,
Доткнулися його капців,
З страхом запитали,
Чи звелить він козакові
Мовити з собою…
Рабин тільки подивився,
Махнув бородою…
І вернулись жиденята
Козака просити,
Щоби козак із рабином
Ішов говорити…
Прийшов козак, поклонився,
Рабина вітає…
Але рабин встає з крісла,
Палець наставляє…
Наставляє - біс то знає,
Чого рабин хоче!..
Але козак йому сунув
Аж два перед очі!..
Кивнув рабин головою,
Махнув бородою;
Показує йому вгору
Правою рукою!..
"Він угору! Тра донизу!" -
Козак розважає
І нагнувся, і рукою
В землю утикає!..
Махнув рабин головою,
Подивився всюди
І складає собі руки
Наохрест на груди!..
Тогді козак приступився -
Як заїде в пику!..
Ціле місто зворухнулось
З галасу та крику!..
Але рабин знов спокійно
Махнув бородою!
Поклонився козакові,
Пішов з жидовою.
Приступили жиденята,
Рабина питали:
"Що пан рабин з запорожцем
Розмовляти мали?".
І сів рабин коло школи
Та й став говорити:
"Я питався: "хто б тебе мав
Такий сотворити?..".
А він мало так казати:
"Що питати много?
Той мене мав сотворити,
Хто тебе самого!..".
Я, герехт! Що правда - правда!
Я ще був питати:
"Хто б то був, що мав над нами
Небо збудувати?".
А воно пак так розумно
Мені відказало:
"Той і небо, хто і землю
Сотворити мало!..".
Я ще був йому казати,
Що бог не гнівливий,
А воно мені сказало,
Що і справедливий!..".
Підступили й наші люди,
Козака питали:
"А що то ви із рабином
Розмовляти мали?..".
"А що ж, люди? Та жид жидом!
Я лиш показався,
А він пальцем вже до ока
Мені добирався…
Та мене-то не схитрити,
Знаю, чого хоче,
Та йому аж два козацьких
Сунув перед очі!..
Видить рабин - не злякає!
"Повішаю!" - каже.
"А я тебе, - йому кажу, -
Закопаю, враже!"
А він каже: "Зв’яжу руки!".
Чи чули огиду?..
А я його за то в пику:
"Брешеш, скурвий жиду!.."


Бородатий хусит

На підсінні в малій хаті
Сидить старий хусит,
Вопівночі над талмудом
Бородою трусить.
І, як рабин, зачитався,
Читає, читає!..
А з підсіння запорожець
В вікно заглядає…
Заглядає та гадає,
Чим би поживитись;
Але в жида всюди голо,
Куди подивитись.
Тілько сам він бородатий,
Борода до пупа,
Та книжок його поганих
Кругом ціла купа…
Замишляє запорожець
Жида підголити
І що раз, то голосніше
Почав говорити:
"Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!".
Чує хусит бородатий,
Перестав читати…
А тут йому голосніше
Хтось почав казати:
"Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!..".
Подивився жид на себе,
Бородою трусить:
"Гирсти? Як то? То я - дурень?
Дурень старий хусит?".
І до свічки бородою!..
Спалив половину…
Але знов він чує голос
В ту ж саму годину!..
Знов борода над свічкою
Запалахкотіла
І в минуті щезла з димом
До самого тіла!..
Засміявся запорожець,
Пішов собі спати…
Але хусит сидить, бідний,
Та й став розважати:
"Правду воно говорило,
Правду пак казало,
Бо й я з своїм бородою
Розуму не мало!..
Борода такого мати,
Так його любити…
І над свічком, над тим свічком
До губа спалити!..
Ах, веймир! Що Сура скаже?
Що всі люди скажуть?..
Ото дурень старий хусит!
Ще й з руком покажуть…".


Куций
Ходить піп коло крамниці
Та й чогось питає.
Аж до нього такий хитрий
Жидок підбігає:
"Добродзею, добродзею!" -
Просить почекати
Та й новому ножикові
Ім’я яке дати.
А той, довго не гадавши,
Казав ножик дати,
Зламав його та й каже:
"Куцим будеш звати!..".

Сам поїду!

Що заслабне, було, жид
І рабина просить,
Рабин тілько з-за дверей
Палицю виносить
Та й пахолка свого шле
З нею до слабого…
От пахолок курував
Жида не їдного.
Аж раз якось довелось
Слабу курувати;
От пахолок і прийшов,
Щоб палицю взяти.
А той каже: "Хто слабий?
Чи жид, чи жидівка?".
"Не жид, - каже, - а їдна
Молода жидівка."
Рабин живо із стільця,
Палиці й ні сліду.
"Живо коні! У, біда!
Сам, - каже, - поїду!"

26 февраля


Хомут

Возив мужик на ярмарок
Жидів цілу фуру…
Назад йому довелося
Везти одну Суру…
Як на збитки мужикові
Сура уродлива!..
Молоденька і тлустенька,
Сама чорнобрива…
Підсів мужик до жидівки,
Жарти починає.
А жидівка, псяча віра,
Чортом поглядяє.
Відсувається небога…
Нічого діяти!..
"Почекай же, псяча віро,
Сама мусиш дати!.."
Їде собі помаленьку:
Чорний ліс синіє!..
Ще далеко до коршомки,
А вже вечоріє…
Смерклось добре, кругом темно,
Середина лісу:
"Да куди я, - мужик каже, -
Поїду у біса!..".
Звернув набік, з воза злазить,
Коня випрягає…
"Що то? герсти… ночувати?.." -
Жидівка пи¬тає.
Як згадала Сура вовка,
Живцем помирає.
А мужик собі байдуже -
Коня випрягає…
Випрягає, вклав до воза,
Сам лягає спати…
Положився й починає
Суруню лякати…
Кинув хомут за корчами,
За лици тримає…
Що потягне - шелесь-шелесь!
Сура помирає…
Далі каже: "Чоловічку,
Голубе мій, брате!
Візьми мене, чоловічку,
Коло себе спати!..".
"Та що вже, - мужик каже, -
Робити з тобою!..
Забирай свої манатки,
Лягай ізо мною…"
Лягла Сура коло нього…
Стало ніби тихо!..
Далі знов межи корчами
Шелепає лихо!..
Аж під свиту мужикові
Сура підлізає…
Мужикові того й треба -
І сам накриває…
Кинув лици, обняв Суру,
Мацає увсюди!..
Стали в Сури помаленьку
Підійматись груди!..
Обнімає мужик Суру…
А Сура цілує…
Спустив руку до спідниці -
Сура як не чує…
Піднімає помаленьку
Спідниці в небоги…
А небога - ані слова -
Розкладає ноги…
Крешить мужик жидівочку,
Справи дотирає…
А жидівка щораз лучче
Йому випинає…
Накрешився, не злізає…
Так і спочиває…
Його Сура і руками,
Й ногами тримає…
Лежить мужик, не злізає…
М’яко спочивати…
Відпочив, як на перині,
Та й почав казати:
"Ти думаєш, що ми справді
Тут межи вовками?..
То мій хомут так шелестів
Помежи корчами!..".
"То хомут був?.. Ох які ви
Розумнії люди!..
Ану, ну, нехай, Іванцю,
Іще хомут буде!.."

отсюда
Tags: история, юмор
Subscribe

  • Рассказ

    про греко-персидские войны Повсюду при описании Греко-Персидских войн мы видим одно и тоже. . Ужасные, грязные, немытые полчища персов лезут и…

  • Двоечники и отличники (классика)

    На самом деле, все мы делимся не на белых и черных, мужчин и женщин или евреев и антисемитов. Мы делимся на отличников и двоечников. И между нами…

  • Скрепно

    Зато никакого дарвинизма! На злобу дня. Труды местных комитетов…Том 37. С. 607-620. Доклад Хвалынского Уездного Комитета о…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments