1579 р. Санчес Коело намалював портрет інфанти Ізабелли, тринадцятирічної доньки іспанського короля Філіпа ІІ. Її зображено завершеною маленькою пишною дамою – в головному уборі з самоцвітами, з закрученими косами, високим коміром, офіційною сукнею і перснями на пальцях. Традиція таких зображень існуватиме на іспанському дворі аж до 1650-х років і славетної серії Веласкесових портретів іншої інфанти – Маргарити Австрійської, доньки Філіпа ІV. І Иси знову витончену семи- чи восьмирічну дівчинку зображено як даму в мініатюрі, вбрану в корсет і кринолін, на голові в неї локони жіночої зачіски. Дітей і далі вважали за осіб нижчого зросту, які ще не виросли, але якісно нічим не відрізняються від своїх батьків.
За давніх часів ні нуклеарну родину, ні дитинство не вважали за окремі сутності. Всі покоління жили разом великими родинами. Після пелюшок діти одразу вбирались у доросле вбрання і брали участь в усіх іграх та діяльності родини. В усіх суспільних верствах, окрім заможних, діти майже, а то й зовсім не мали ніякої освіти; якщо їх чогось і навчали, то тільки гуртом. У семи-, восьмирічному віці діти здебільшого починали працювати як слуги або учні. Дітей умирало так багато, що кожен хотів, аби вони якнайшвидше виросли. Родини існували, але «існували мовчки». Дитинство теж існувало, проте не мало окремого статусу і закінчувалось якомога швидше.
«Відкриття дитинства» - процес, що відбувався протягом ХVІ-ХVІІІ ст. Його можна простежити за тогочасним одягом та іконографією, за винаходом іграшок, ігор і забав навмисне для дітей, добачити в зміні моралі та манер, а над усе – в радикально новому підході до освіти.
Середньовічні діти, які жили, їли і спали разом з дорослими, навчалися насамперед усього того, що спостерігали безпосередньо, й нітрохи не були ізольовані чи захищені від дорослого світу. Тільки хлопці з вищих суспільних верств ходили до школи, причому освіта не диференціювалась ні за віком учнів, ні за змістом. Одним з перших відомих прикладів поділу на класи стала школа Св. Павла в Лондоні (1519 р.). З поділом учнем на вікові групи і зі збільшенням тривалості навчання значно зросла кількість навчальних предметів. Дітям прищеплювали християнську мораль, кодекси поведінки і застосовували до них принизливі покарання. Школярі вперше познайомилися з тривалим і поділеним на ступені поступовим переходом до дорослого життя. Дівчата, яких часто видавали заміж у тринадцять років, здебільшого не мали такої підготовки.
Дитинство пов’язують з невинністю, проте безсоромність дітей та стосунків між ними віддавна вважали за природну. Поведінку Людовіка ХІІІ (нар. 1601 р.) в дитинстві докладно спостерігав придворний лікар доктор Ероар. Дофінові не докоряли ні тоді, як він лапав свою гувернантку в ліжку, ні тоді, скажімо, як він демонстрував свої перші ерекції, коли член підіймався й опускався, наче «звідний міст». Дофіна оженили в чотирнадцять років, до шлюбного ложа його вклала мати, до неї він і повернувся «десь через годину, впоравшись двічі», з «прутнем, що був увесь червоний».
«Віки людини», перелічені в одному з монологів у п’єсі «Як вам це подобається», за Шекспірової доби вочевидь становили затверджену схемі. Але кожне сторіччя робило свої внески до загальновизнаних концепцій. Якщо дитинство відкрили на початку формування новітньої Європи, а юність добачили романтики після Вертера Гете, постіндустріальна доба збагатила нас уявленням про «людей літнього віку».
NB Ця стаття – витяг з книги Нормана Дейвіса “Європа. Історія”, опублікованої у видавництві “Основи” (Київ, 2001). Погляди та акценти автора не обов’язково співпадають з точкою зору власника цього ЖЖ. Оцифровано в рамках проекту “Архів партії”.
отсюда